- Сергію Петровичу, опишіть умови Вашого прибуття на ЧАЕС. Які функції і робочі завдання відводились особисто Вам?
- Формування нашого загону відбувалось в Дніпропетровську. Тому з Кривого Рога до Чорнобиля ми їхали майже добу. По прибуттю в Чорнобиль, 25 червня 1986 року, нас розмістили в гуртожитку профтехучилища, розбили на групи і одна з них вже через декілька годин була направлена на станцію. Її учасникам там добряче дісталось, оскільки керівник групи почав їх водити і показувати станцію, на якій вперше був сам! Зайшли в приміщення станції, втратили орієнтацію, дозиметри «зашкалюють», розгубились, не знайдуть виходу... А керівник після цього випадку більше на станцію не потрапив – отримав свої рентгени і відсиджувався у штабі в Чорнобилі. Задачею ж нашого загону було підтримання задовільного протипожежного стану на ЧАЕС. Для цього окремі групи інспекторів проводили обхід будівлі станції і прилеглої території цілодобово.
- Навіть зараз існують декілька основних версій причини аварії на ЧАЕС. Яку інформацію надавали про аварію її ліквідаторам?
- Тоді існувала одна версія - виробнича аварія. В деталі я не вдавався.
- У Вас була змога побачити евакуйованих з Чорнобиля мешканців? Траплялись випадки повернення людей, щоб забрати власні речі з їх колишніх домівок?
- Евакуація населення була на той час вже повністю проведена. Я з інспекторами розташувався у колишньому гуртожитку профтехучилища і мені перший час здавалося диким - речі навколо були розташовані так, ніби їх власники кудись вийшли на хвилинку і зараз повернуться - на мотузках сушилась білизна, одяг, на кухні стояв недопитий чай... Тільки людей ніде не має. Я місцевих жителів взагалі в Чорнобилі не бачив. І це за місяць мого перебування в місті.
- Чим вам назавжди запам’ятався Чорнобиль?
- Відчуттям нереальності - мертве місто без людей, з дитячими візками біля будинків, з білизною на мотузках на лоджіях, з кинутими автівками, велосипедами... До цього звикнути неможливо.
- Чи багато серед ліквідаторів аварії на ЧАЕС було наших земляків, особливо в перші дні після вибуху? Дії кого з криворіжців, на Вашу думку, заслуговують бути особливо відзначеними?
- Я не можу сказати про всіх ліквідаторів-криворіжців. Справа в тому, що я перебував у складі спецзагону і з іншими ліквідаторами практично зв’язку не було. Там працювала маса людей з усієї України. А мої колеги із загону нічим особливо героїчним, за моєї присутності, там не відзначились.
- Враховуючи Ваш сьогоднішній досвід, як Ви вважаєте, чи був достатньо організований захист життя та здоров’я ліквідаторів аварії?
- Я бачив надзвичайно важкі умови праці ліквідаторів, але комусь це треба було робити і вони мужньо виконували свій обов’язок. За це я схиляю перед ними голову. Але було багато головотяпства, відвертої наруги, зневажливого ставлення до ліквідаторів з боку керівництва, брехні. Через це багато ліквідаторів вже відпочивають у землі.
- А якими були умови праці ліквідаторів під час вашої зміни?
- Робота нашого загону була, на мій погляд, інколи була абсолютно безглузда. Коли «партизани» скидають з даху станції радіоактивний графіт з величезною радіоактивністю - який з ними може проводитися протипожежний інструктаж?! Керівництво нашої групи віддавало нам такі накази, що якби вони всі виконувались, то і мене, і моїх колег вже не було на цьому світі. І все це для звіту і якихось «показників». Як не дивно, робота загону на станції оцінювалась з одного критерію - кількості складених протоколів з порушення правил пожежної безпеки. І для цього нас посилали оглядати приміщення і машзал станції майже до місця провалу - чого не зробиш для звіту…
- Наскільки вірною є інформація, що ліквідаторам ЧАЕС видавали горілку та вино? Чи справді алкоголь міг зменшити ризик радіоактивного зараження?
- Нам алкоголь не видавали. Але була розповсюджена думка, що червоне вино виводить радіонукліди і окремі офіцери привезли його з собою ящиками, тому весь час ходили «під шафе». А потім вони у такому стані віддавали накази.
- Завжди під час надзвичайних подій державного значення окрім героїзму, присутня, на жаль, і зворотня сторона людської натури… Чи довелось Вам бути свідком вчинків, які, можливо, не красили ліквідаторів або їх керівників?
- Одного разу на сходинках біля входу на станцію я побачив «партизана» - так в Чорнобилі ліквідатори називали мобілізовану через військкомат людину, який сидів напівголий і палив цигарку (це при тому, що я і мої колеги були у застебнутому спеціальному одязі, з респіраторами на обличчі). На моє здивоване запитання він відповів, що йому тут все одно помирати, оскільки він уже отримав максимально допустиму дозу радіації згідно персональної картки обліку доз радіоактивного опромінення і замість того, щоб його відправити додому, керівництво «партизана» стару картку забрало і видало йому чисту нову картку. І таких як він «партизан» було повно набито у підвалі станції, де вони і спали (не покидаючи робоче місце). Уявіть наскільки в жахливі умови були поставлені ці люди.
Декілька наших колег-інспекторів весь період відрядження спали в Чорнобилі укутані поліетиленом - щоб «менше падало на них радіоактивного пилу». Дуже боялись захворіти... Смішно, але ці люди весь час після повернення з відрядження на ЧАЕС ходили, тримаючись за животи, з перекошеними обличчями, і протягом довгого часу були постійними відвідувачами поліклініки і мучили лікарів - так вжились у роль постраждалих.
Ще інший інспектор після повернення симулював і посилався в поліклініці на чоловічу слабкість і йому виписали пантокрин (на той час великий дефіцит). Після чого хвалився, що тепер не тільки задовольняє жінку, а й завів пару коханок. І сміх, і гріх…
- А як склалася ваша подальша доля після участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС?
- Після повернення до нашого міста працював до 1990 року у воєнізованій пожежній частині №29 на Криворізькому металургійному комбінаті. А потім зайнявся власним бізнесом і не полишаю цієї справи аж до сьогодення.
- На ваш погляд, якою має бути державна підтримка «чорнобильців»?
- Підтримувати треба тільки тих ліквідаторів, які стали інвалідами внаслідок перебування на ЧАЕС, надавати їм повноцінне лікування, регрес, нормальні пенсії. Щодо всіх інших - кожен з нас виконував свій службовий обов’язок і за це отримував значні гроші - місячну зарплатню, яка була в три-п’ять разів вищою за середню. Цього, я вважаю, достатньо. Всі інші пільги - це здирництво зі свого народу.