23.4° 39% 748мм

До 65 річниці визволення України від німецьких загарбників

14:55, 18 июн 2009 , ИА "Кривбасс On-Line" г.Кривой Рог

До 65 річниці визволення України від німецьких загарбниківЙшов другий рік війни, радянські війська розвиваючи успіх після вдалої операції по знищенню німецького військового угрупування на Курському виступі майже без оперативної паузи розпочали Чернігово-Полтавську операцію (26 серпня–30 вересня 1943), яка була наслідком розвитку успішних контрнаступів на орловсько-брянському та білгородсько-харківському напрямках. Просуваючись уперед перед радянськими військами стала природна перепона – велика  та могутня річка Дніпро.  

Операція із форсування річки почалася у вересні–жовтні 1943 року, силами 1–го, 2-го, 3-го, і 4-го Українських фронтів. Розпочалась битва за Дніпро, яка розвивалася за планом Київської стратегічної наступальної операції (3-13 листопада 1943). Історія донесла до нас спогади про бойові дії на Букринському та Лютіжському плацдармах під час здійснення Київської наступальної операції, яка закінчилася взяттям 6 листопада міста Київ. Процес визволення України сягнув кульмінації. Після оволодінням містом Житомир, радянські війська вимушені були зупинитися та перейти до оборони, оскільки ворог перейшов у контрнаступ.

Під час Київської оборонної операції (13 листопада–23 грудня 1943 року) завдяки героїзму наших воїнів ворог був зупинений та розбитий. Перед командуванням Вермахту була поставлена стратегічна задача – спинити радянські війська по лінії річки Дніпро та за можливості перевести війну на позиційний характер, що могло надати Німеччині час для поповнення людських і матеріальних ресурсів та зажадати реваншу за поразки під Москвою, Курською дугою та Сталінградом. Майже вся частина правобережного схилу річки Дніпро була перетворена у ряд потужних польових фортифікаційних споруд.  

В таких тяжких умовах за директивою ВГК була розпочата Нижньодніпровська стратегічна наступальна операція (26 вересня 1943–20 грудня 1943) в рамках якої були проведенні наступні фронтові операції: Мелітопольська, Запорізька, П'ятихатська, Знам'янська, Дніпропетровська – за наслідками проведення яких було завершено визволення Лівобережної України у нижній течії Дніпра, відбулося блокування Кримської групи німецьких військ та захват плацдармів на правобережному схилі Дніпра. Фактично війська 37-ої армії в період з вересня по другу половину жовтня 1943 року пройшла шлях від дніпровських плацдармів із району Дніпропетровська до північних підступів міста Кривий Ріг.

Просування радянських військ супроводжувалося значними людськими втратами. Так, за бойовими донесеннями 10-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії на 15 жовтня її чисельність склала 1059 солдатів (у 24 полку – 159; 19 полку – 505; 30 полку – 395) хоча перед форсуванням Дніпра чисельність особового складу була 8000 солдатів. Виконавши задачу по утриманню плацдарму, 16 жовтня дивізія перейшла у наступ на Кривий Ріг і в період з 26 по 31 жовтня вела жорстокі бої в районі стратегічної висоти Могила-Баба (північні підступи Кривого Рогу в районі селища Веселі Терни), де німцями були завдані кілька потужних ударів по наступаючій 37-ій армії з метою повернути втрачені позиції та вийти до Дніпра.

Так 31 жовтня 24 гвардійський повітряно-десантний полк наніс контрудар в район селища Недайвода та оволодів ним, а потім відбиваючи контратаки німців (за підтримки 55 танків), зайнявши кругову оборону, протягом одного дня загинув. В період між 2 листопада 1943 по 30 січня 1944 року війська призупинили наступ на Криворізькому напрямку.

Скориставшись невеличкою перервою з грудня 1943 по січень 1944 року радянські війська поповнилися особовим складом, технікою, боєприпасами та розпочали Дніпровсько– Карпатську стратегічну наступальну операція (24 грудня 1943–14 квітня 1944), яку справедливо назвали одною із найважчих, так як в межах цієї операції були проведені  наступні операції фронтового значення: Житомирська-Бердичівська, Кіровоградська, Корсунь–Шевченківська, Рівне-Луцька, Нікопольсько-Криворізька, Проскурівсько–Чернівецька, Уманськ–Ботошанська, Березніговато-Снігурівська, Поліська та Одеська. Між протиборчими силами існувало наступне співвідношення: зі сторони Радянських військ було задіяно 2406100 солдатів, із них втрати склали 1109528 солдатів, тобто середньосуточні втрати склали 9565 – вражаючі та страхітливі цифри.

Почалася друга стадія битви за Дніпро. З 24 грудня 1943 року силами всіх чотирьох Українських фронтів та Білоруського фронту розпочався наступ від Полісся до Чорного моря на ділянці понад 1400 км. Форсування Дніпра відбувалося майже одночасно у кількох місцях, а саме з плацдармів у районі міст Черкаси, Кременчук, Дніпропетровськ (Мішурін Ріг, Перевалочна, Кам’янка, Військове), Запоріжжя. Форсування Дніпра відбувалося у тяжких кліматичних умовах, за наявності сильного супротива німецьких військ, що призводило до страхітливих людських втрат, як під час подолання водної прегради, так і під час утримання оперативних плацдармів.

Форсувавши Дніпро, радянські війська зайняли 30-100 км території, однак численні контратаки німецьких військ заставили радянські війська перейти до оборони. Зокрема 14 жовтня було звільнено Запоріжжя, 19 жовтня звільнили П’ятихатки , 22 жовтня - Верхньодніпровськ, 23 жовтня – Мелітополь, 25 жовтня – Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, 8 січня – Кіровоград, 5 лютого – Апостолово , Марганець, 8 лютого – Нікополь, 22 лютого – Кривий Ріг.

 

В січні 1944 року розпочалася третя фаза битви за Дніпро, війська 2-го Українського фронту прорвавши оборону по лінії Черкаси – Олександрія–Знам'янка звільнили місто Кіровоград, а війська 1-го Українського фронту розвиваючи наступ південно-західніше Києва створили оперативні умови до проведення активних наступальних дій із ліквідації Корсунь-Шевченківського угрупування німецьких військ (11 піхотних дивізій, в тому числі танкова дивізія СС „Вікінг” та моторизована бригада СС „Валлонія”). В період з 12 січня 1944 по 29 січня 1944 зазначене угруповання німецьких військ було оточено і радянські війська приступили до її ліквідації, згодом зазначену операцію назвали „Другий Сталинград”.

Одночасно на Правобережжі відбувалася Нікопольсько-Криворізька фронтова операція (30 січня 1944–29 лютого 1944), метою якої був розгром нікопольсько-криворізького угрупування 6 армії (армія „месників, яка була створена заново після повної ліквідації під Сталінградом славнозвісної 6-ої армії Паулюса) німецьких військ групи „Південь”, ліквідація Нікопольського плацдарму та звільнення міст Нікополь і Кривий Ріг. Треба зазначити, що утриманню нікопольсько-криворізького плацдарму керівництво Німеччини приділяло значну увагу, а саме можливості продовження  видобутку залізних та марганцевих руд.  

В планах генерального штабу Вермахту також входило утримання цієї ділянки, для гарантування безперебійного сполучення та постачання суходолом Кримського угрупування німецьких військ, а також утримання такого виступу для здійснення контрнаступальних дій у фланги противника. Виходячи із цього на такому вузькому проміжку було сконцентровано 17 піхотних полків, 4 танкових дивізій (на 60 відсотків були укомплектовані новою технікою), 1 моторизована дивізія, 1 танковий батальйон, 8 дивізіонів штурмових гармат „Фердінанд”. Загальна чисельність німецьких складала 540 тисяч солдатів, 2416 гармат і мінометів, 327 танків, 700 літаків.

Треба зазначити, що поповнення цієї групи військ відбувалось за рахунок перекидання військ із Західної Європи  (Італія, Франція, Голландія), тобто прибували на фронт добре екіпіровані та свіжі війська із достатнім військовим вишколом. На рубежі оборони нікопольсько-криворізького виступу німцями були проведенні значні фортифікаційні роботи, належним чином облаштовані лінії оборони ключових стратегічних висот та населених пунктів, створені мінні поля, дротові загорожі, вогняні артилерійські пастки. Треба зазначити, що оборона німцями велася методом організації опорних пунктів із застосування широкого маневруванням резервними силами, користуючись прикриттям ландшафту (балки, яри, схили), а також були сформовані „пожежні” мобільні ударні частини, які вводилися у дію на місцях прориву оборони.  

За задумкою Генерального штабу війська 3-го Українського фронту (37-а, 46-а, 8-а гвардійські армії, 6-а армія, 3-я гвардійська і 5-я ударна армія (з  10 лютого), 4-й гвардійський моторизований корпус, 17-я повітряна армія (генерал армії Р.Я. Маліновський) та 4-го Українського фронту (3-я гвардійська і 5-а ударна армії (до 10 лютого), 28-а армія, 2-й гвард. мк, 8-а повітряна армія; генерал армії Ф. І. Толбухін)  повинні були нанести два потужних ударів, що змикались із півночі та півдня від розташування німецького угрупування. Загальна чисельність радянських військ на цьому напрямку складала 705 тисяч солдатів, 7796 гармат і мінометів, 238 танків и САУ, 1333 літака.  

Операція розпочалася 30 січня 1944 року із нанесення відволікаючих ударів силами 37 армії на Кривий Ріг і 6-ї армії на Нікополь, які німецьке командування прийняло за основні і в зв’язку із чим терміново ввели у бій 2 танкові дивізії, що допомогло 31 січня 8-й гвардійській та 46-й арміям нанести основний удар у напрямку Апостолова і розсікти 6 німецьку армію навпіл. 11 лютого німецький війська нанесли сильний контрудар у напрямку Апостолово, щоб затримати наступ 3-го Українського фронту та утримати коридор уздовж правого берегу Дніпра для виводу своїх військ із району Нікополя та Марганця; таким чином вони уникали оточення, але зазнали значних втрат бойової техніки та амуніції. 17 лютого був  відновлений наступ на Криворізькому напрямку.

Звільнення міста відбувалося за рахунок нанесення двох ударів із півночі в районі селища Веселі Терни та південно-східного напрямків із району Апостолова. Наступ вівся у складних кліматичних умовах, сильні морози змінювалися відлигою, що перетворювала  постачання військ у пекельні муки. Занотовані такі факти, що перед наступом кожному солдату видався гарматний снаряд чи мінометна міна, які вони повинні були нести на багатокілометровому марші, або залучалися жителі звільнених сіл, яким визначалися, під примусом розстрілу, дільниці постачання. Під час здійснення наступу, радянські війська широко почали застосовувати нічні удари, що мали велику ефективність та деморалізували німецькі війська незвичними методами та тактикою ведення військових дій.

Слід зазначити, що крайня нестача боєприпасів для гармат призводила до значних людських втрат, так як німецькі масові танкові атаки із підтримкою піхоти просто на просто не було чим відбивати, лише ціною власного життя. І тому ми маємо сумну статистику, що під час проведення військових операцій (жовтень 1943-лютий 1944) по визволенню Кривого Рогу загинуло понад 200 тисяч радянських солдат проти 112 тисяч німецьких вояків. Саме такі факти призвели до того, що в офіційних виданнях, мемуарах, спогадах маються деякі перекрутки дійсності, про страшні людські втрати згадують мимоволі, хоча за спогадами свідків під час форсування Дніпра вода була червоною від людської крові, людські тіла відносило вниз по течі Дніпра аж до самого Чорного моря. Під шквальним вогнем гинули цілі військові підрозділи.

Так, під селищами Недайвода, Лозуватка, Софіївка, станціями Девладове, Апостолове, Лошкарівка і до цих пір на місцях проведення військових операцій залишаються не поховані останки солдат і та робота, яка проводиться патріотами-одинаками чи громадським об’єднанням „Пошук” має своє людське визнання, але, на жаль, не зі сторони чиновників чи політиків. На теперішній час по Криворіжжю налічується 22 братські могили де навічно знайшли спокій понад 30 тисяч солдат і офіцерів.

Штурм північного пригороду та рудників почався о 05.00 годині 22 лютого солдатами 82-го стрілецького корпусу, які до 06.30 звільнили станцію Мудрьона, форсували річку Саксагань та до 11.00 звільнили станцію Карноватку, рудник Леніна. Одночасно, продовжуючи наступ із півдня, війська 64 стрілецького корпусу звільнили станцію Довгинцеве, Робітниче селище, рудник Змичка, центр міста та його південну частину.

Таким чином, 22 лютого 1944 року військами 37-ої армії (82-й стрілецький корпус під командуванням генерал-майора Кузнєцова Павла Григоровича), 10-ої окремої винищувально-протитанкової артилерійської бригади (підполковник Антонов Федір Андрійович) та 46-ої армії (6-й гвардійський стрілецький корпус (генерал-майор Котов Григорій Петрович)); 34-й стрілецький корпус (генерал-майор Кособуцький Іван Степанович); 28-й окремий гвардійський танковий полк (майор Пшенігнер Наум Менделейович); 398-й гвардійський самоходно-артилерійський полк (підполковник Мясніков Ілля Архипович); 115-а гарматно-артилерійська бригада (полковник Поляков Михайло Іванович) було звільнено місто Кривий Ріг. Під час чого було розгромлено 12 дивізій противника (в тому числі 3 танкові та 1 моторизовану).

За відвагу, проявлену у  боях, 26 частинам та з’єднанням були присвоєні почесні найменування "Нікопольські" та "Криворізькі", місто Москва салютувала воїнам-визволителям двадцятьма артилерійськими залпами із двохсот двадцяти чотирьох гармат.

Майор міліції, заступник начальника з КЗЛВ на станції Кривий Ріг Анатолій ЦУМАН

КОММЕНТАРИИ — 0


Популярное

Топ обсуждаемых