- Дмитре, ти зіграв за «Донецьк» уже сім матчів. Можна сказати, що період адаптації позаду?
 
- В принципі, в донецькій команді відразу відчув себе досить комфортно, а тому адаптація минула дуже швидко. Всі один одному допомагають, кожен намагається мені підказати, в перші дні партнери ставилися з підвищеною увагою, буквально «розжували» та показали на пальцях всі комбінації. Так що з цим жодних проблем не було. З іншого боку, допомагає довіра тренера, який надав солідний ігровий час, що також допомогло швидко влитися в команду.
 
- Що змусило змінити «Кривбасбаскет» на «Донецьк»?
 
- Та загалом ніщо і ніхто не змушував (посміхається). Донецький клуб цікавився мною ще влітку, але тоді з якихось невідомих мені причин сторони не знайшли спільної мови, і перехід не відбувся. Наскільки мені відомо, зараз уже «Кривбасбаскет» запропонував «Донецьку» повернутися до цього питання. Цього разу вдалося домовитися, а я жодної секунди не сумнівався, переходити в «Донецьк» чи ні. Був готовий до цього трансферу ще влітку.
 
- На той момент у «Кривбасбаскеті» все було нормально?
 
- Більш ніж. Клуб міцно стояв на ногах, команда грала й показувала непогані результати, я мав хороший ігровий час, демонстрував непогану статистику. Мене все влаштовувало, але агент запропонував інший варіант, а я не відмовився. Сподіваюся, з моїм приходом «Донецьк» не став грати гірше, а ротація тільки покращилася.
 
- Наскільки жорстким і емоційним виявився Саша Обрадовіч?
 
- Ви зрозумійте мене правильно – я прийшов від одного емоційного фахівця до іншого (посміхається). Так, у кожного свої переваги та свої підходи, але і Звєздан Мітровіч, і Саша Обрадовіч однаково вимогливі. Та й емоції вони ніколи не будуть тримати в собі, в цьому схожість. І я не згоден, що це заважає спільній справі.
 
- В сьогоднішньому «Донецьку» чітко розподілені ролі, ти своїми обов'язками задоволений?
 
- Я б не став говорити, що в донецькій команді використовується тактика точного розподілу ролей та обов'язків. Тренер не забороняє нікому кидати, але для цього потрібні комбінація й вільна позиція. Так що кожен може і повинен атакувати й оборонятися. Так, є Луїс Флорес, який іноді грає за рахунок індивідуальної майстерності, але в іншому поділ на снайперів і трудяг я не відчув.
 
- Як витримуєш величезну кількість ігор?
 
- Такий довгий регулярний чемпіонат – палиця з двома кінцями. З одного боку, така велика кількість ігор дуже цікава для вболівальників. А от для гравців чемпіонат виходить дуже важким. Подібна система розіграшу тільки в НБА, а у Європі вже точно немає чемпіонату з такою кількістю клубів і чотирма колами. Скрізь усе вирішується за два кола, а далі плей-офф. На мій погляд, 48 ігор – це занадто багато.

superleague.ua