Артем Бондаренко ще з юних років став людиною з великої літери. У 1997 році загнув його тато. Тому після закінчення 10 класу Артем пішов з ліцею на роботу заради того, аби прогодувати матір та молодшого брата.  

Містянин пройшов крізь строкову службу у танкових військах. Після демобілізації працював на «АрселорМіттал». Надалі був новий етап життя – створення родини. У подружжя народилося дві чудові донечки. Артем Бондаренко був учасником АТО з 2021 року. Служив у лавах військової частини А3283. У якості навідника танку бував у Донецькій області.

Коли почалася повномасштабна війна, Артем знаходився у числі військових, які прийняли на себе перші бої. Герой встиг зателефонувати дружині, запевнив, що з ним все буде добре. Наполягав, аби вона та діти виїхали з України. Але родина вирішила чекати оборонця вдома. 

Артем воював на Донеччині та Луганщині. Його побратими спільно з 80-ою ДШБр брали участь у деокупації Харківщини.  Підрозділ Артема Бондаренка потрапив в оточення на Бахмутському напрямку. 3 танки, в кожному з яких знаходився екіпаж з 3 воїнів. Артем прийняв рішення про вивід братів по зброї і це йому вдалося. За цю операцію присвоїли орден «За мужність» ІІІ ступеня. 

Два роки тому, у грудні, Артем Бондаренко отримав наказ долучитися до навчань на командира танка. Перед цим він встиг заїхати додому лише на годину, за речами. Тоді близькі не знали, що бачать свою найріднішу людину в останній раз. Військовий вирушив до Львівського навчального центру. Погода була сніжною та морозною. Артем захворів. Боровся за життя. Але 4 січня 2024 року його серце зупинилося.