У ніч проти 7 грудня на території своєї військової частини застрелився старший лейтенант 831 бригади тактичної авіації Валерій Гончаров. Йому було 23 роки. Урочистого прощання з військовослужбовцем у частині не робили. Самогубець. 

Утім, товариші по службі стали навколішки перед тілом Валерія біля міського моргу, звідки батько та брат забирали його, щоб везти додому в Кривий Ріг. Вони говорили слова, від яких батька ще дужче душили сльози: «Валерій був дуже добрий, дуже правильний, дуже інтелігентний…»

За фактом загибелі Валерія Гончарова поліція відкрила кримінальне провадження — стаття 115 Кримінального кодексу України — умисне вбивство. Однак батьки військовослужбовця хочуть подати позов проти командування бригади, яке вони звинувачують у доведенні їхнього сина до самогубства. Підставою для такого рішення сім’ї Гончарових стала передсмертна записка старшого лейтенанта, у якій він говорить про погрози, тиск і приниження з боку свого начальника. 

За словами командира бригади, полковника Олександра Мостового, обставини, що призвели до загибелі старшого лейтенанта, розслідуватиме спеціальна комісія Повітряного командування «Центр». Свої висновки після закінчення розслідування надасть і поліція. 

Це офіційна сторона справи. У цьому матеріалі hromadske говоритиме про емоційну. У нас опинилася передсмертна записка Гончарова. Ми також поговорили з батьками Валерія, його товаришами, командиром бригади та людиною, про яку старший лейтенант написав: «Х*р я дочекався від вас допомоги». 

«Від нього вимагали неможливого»

Так сказав про службу Валерія його товариш, якого ми назвемо NN. 

Але почнімо з передісторії. Валерій виріс у сім’ї, де батько, дід і прадід були військовими. Хлопець теж хотів служити в ЗСУ та у 2022 році закінчив Харківський національний університет Повітряних сил.

За словами батька, Сергія Гончарова, Валера добре розумівся на техніці, автомобілях, комп’ютерах, був дуже беручкий до роботи — невдовзі йому надали звання старшого лейтенанта, довірили посади, на які міг розраховувати хіба що капітан і майор. 

«Фактично Валерій працював на трьох посадах. Він був інженером автомобільної та електрогазової служби. За розпорядженням командування він мав виконувати ще й обов’язки начальника цієї служби. Його призначили також начальником технічно-експлуатаційної частини. Обсяг роботи був дуже великий, він розрахований на декількох фахівців, а Валера повинен був тягнути все самотужки. Особливо складною ділянкою його роботи було освоєння коштів, які надходили з бюджету і від волонтерів, а також потрібно було брати участь у тендерах на платформі Prozorro. Для цього існує чітко визначена процедура. Але Валеру примушували діяти в режимі “бігом-бігом”, який був несумісний із процедурою. А це ж фінансова дисципліна», — говорить NN. 

Ось як про це йдеться в передсмертній записці старшого лейтенанта Гончарова: «Фотошоп, підробка документів задля пришвидшення погоджень, за які ви так ї*али!!!»

Інший товариш Валерія по службі, назвімо його DD, розповів: «Валера був трудоголік, дуже відповідальний. Будь-яке доручення йому хотілося виконати якнайкраще. Він старався, навіть власні комп’ютери на роботу привіз, працював одночасно на трьох моніторах. А керівництво постійно знецінювало його роботу, постійно принижувало. Валера просив у начальства, щоб його перевели на якусь іншу роботу, щоб йому дали помічників — його ніхто не чув, його просто загризали. На його скарги не звертали уваги». 

«Валерій був інтелігентним, вихованим хлопцем. Зловживати алкоголем, матюкатися, кричати — це не про нього. А дехто сприймав його інтелігентність як слабкість і навмисне тиснув», — говорить ще один військовослужбовець бригади, VV.

«У Валерчиного начальника жлобська манера управління персоналом: тиснути, зробити так, щоб підлеглий постійно почувався винним, невпевненим у собі. Перебувати під таким тиском просто нестерпно», — додає NN.

«Як би я не старався, я б все одно залишився поганим… Ви не цінуєте людей і їх користь», — так Валера зазначив у своїй записці.

У ній жирним виділено питання: «Чому так сталося?». А далі — відповідь: «постійне приниження», «поступово втрачалася надія жити далі». 

«Мене глибоко образили слова командира»

За словами мами, Тетяни Станіславівни, майже два роки Валерій працював без відпусток і без вихідних. Навіть на своїй орендованій квартирі міг переночувати не часто — служба не пускала. 

«Він постійно жалівся мені, що не витримує такого навантаження, що мріє виспатися, мріє про вихідний, хоч про якесь особисте життя. Він вів три посади та через день його ставили у наряди. Я радила йому звернутися до начальства, попросити відпустку. Він звертався. А його начальник, підполковник Гарбуз, йому відповідав: “Утомився — то піди напийся води”. Або: “Хочеш відпустку — я тобі компенсацію за неї до пенсії виплачу”. Валера казав, що не встигає, а Гарбуз казав: “Не можеш за день зробити, то роби вночі”», — розповідає пані Тетяна.

Мама востаннє розмовляла з сином увечері 6 грудня. Як і багато разів до того, Валерій жалівся матері на втому.

Батько загиблого офіцера, Сергій Гончаров, згадує: «Я не захотів зустрічатися з підполковником Гарбузом, не захотів його слухати — нехай його вислуховують правоохоронні органи. Я говорив із командиром частини, полковником Мостовим. Він сказав, що син сумлінно виконував свої службові обов’язки. Так, я знаю свого сина: він просто не міг працювати погано. Поки Валера вчився у школі, в університеті, нам постійно дякували за сина. І служив він так само старанно. Я не розумію, як командир бригади міг мені в обличчя сказати, що Валера сам зробив цей вибір — застрелитися. І що ніхто в цьому не винен. Мене ці його слова глибоко образили».

«Його права ніхто не порушував»

За словами командира бригади, полковника Олександра Мостового, коли йому доповіли про інцидент у частині, він подумав, що це справа рук російської ДРГ. Стверджує: навіть припустити не міг, що старший лейтенант Гончаров може застрелитися. Полковник Мостовий зазначає, що командування цінувало Гончарова: він став старшим лейтенантом, отримав високі посади, його було нагороджено грамотою командування. Планувалося, що наступного року Валерій буде залучений до освоєння літаків F-16. 

«Те, що він учинив, — це цілковита несподіванка для мене, як для командира. Гончаров був військовим, а Статут передбачає, що військовий мусить стійко переносити усі труднощі військової служби. Стійко, тим паче — в умовах війни. Якщо військовий не може впоратися зі своїми обов’язками, він повинен доповісти про це своєму безпосередньому командиру. Якщо той не реагує — доповісти вищому начальству. Ніяких скарг чи доповідних до мене від старшого лейтенанта Гончарова не надходило. Я завжди цікавився у нього, які проблеми та запитання він має. Якби він про них сказав, я б належним чином відреагував. Я не бачив, щоб його хтось принижував. А якщо такі факти були — то погано, що ні він, ні його товариші по службі не поставили мене до відома. Я говорив батьку Гончарова і вам скажу: ніяких прав старшого лейтенанта під час служби не було порушено. А от сам він порушив Статут, за яким нижчий за званням не може давати оцінку діяльності старшого за званням», — говорить командир бригади.

«Мені що тепер — теж застрелитися?» 

Начальник логістики бригади — заступник начальника військової частини підполковник Юрій Гарбуз — у розмові з hromadske назвав Валерія Гончарова емоційно врівноваженою людиною і запевнив, що може схарактеризувати його тільки позитивно.

«Я ту його передсмертну записку перечитував декілька разів. Чи в мене душі нема? Чи я теж не маю сина? Для мене самогубство Гончарова — загадка. Я знаю, що через цю записку батьки Гончарова можуть мене звинувачувати. Думаєте, я сам себе не звинувачував? Але що мені тепер робити? Теж застрелитися? 

Батьки Гончарова не захотіли зі мною зустрітися. Я сам до них поїду і поговорю з ними, подякую їм за сина. Але чому Валерій не звернувся зі своїми проблемами безпосередньо до мене? Жодного разу не приходив і не жалівся, що йому важко. У нас були щоденні наради — і нічого, ніколи. Якщо відверто, я вважаю, що там не було проблеми, через яку стріляються», — говорить підполковник Гарбуз. 

За його словами, він готовий відповідати на будь-які запитання комісії, що розслідуватиме цю справу. Він, як і інші військовослужбовці частини, уже написав пояснювальну записку, наразі працює далі та не ховається від відповідальності.

«Це не можна замовчувати»

Як розповідають товариші Валерія по службі, напередодні самогубства він поводився, як і зазвичай, розв’язував якісь поточні завдання. А потім вийшов на вулицю, ліг на землю у дворі військової частини та вистрілив собі в голову. Коли приїхала поліція, тіло ще не встигло закоцюбнути.

Паперовий варіант передсмертної записки Гончарова знайшли в його робочому кабінеті, коли збирали особисті речі військового. Набирав він її, скоріше за все, на своєму комп’ютері. Поліція вилучила всі документи й усі комп’ютери старшого лейтенанта, щоб проаналізувати інформацію з них.

«Я боюся, поліція може знищити інформацію, яка б допомогла розібратися в справі», — переживає товариш Валерія по службі DD.

«Людина, проти якої Валера висуває стільки звинувачень, продовжує ходити на службу, і, наскільки мені відомо, на нараді керівного складу бригади було озвучено, що частина не дасть його образити. Можливо, Валера пішов на самогубство, щоб усе, про що він писав, набуло розголосу, щоб привернути увагу до усього того. Вибачте, я плачу, але знаєте, іноді так накриває», — говорить NN.

Друзі Валери не впевнені, що робота комісії дозволить виявити правду. «Скоріше за все, істина буде закопана», — сходяться вони в оцінці ситуації. 

«Валерій мав підстави написати у своїй передсмертній записці те, що він написав. Якби не мав підстав, то нічого і не сталося б. Його самогубство — велике горе, я ніяк не можу прийти до тями після всього, що сталося. Якщо ситуацію замовчувати, ще може бути багато покалічених життів, це зачепить моральні принципи багатьох людей. Я сподіваюся на свідомість своїх товаришів. Таке не можна залишати без належного розслідування. Необхідно, щоб це розслідування відбулося за законом», — наголошує VV.

Батьки кремували тіло Валерія, урну з прахом зберігають удома. «Самогубців же не можна ховати на кладовищі», — говорить мама Тетяна. 

За словами батька, Валерій хотів стати викладачем у своєму університеті, навчальний заклад теж був у цьому зацікавлений. Сергій Гончаров, капітан у відставці, був упевнений, що Валера дослужиться до генерала — син був вольовий, цілеспрямований і дуже талановитий. Тепер не стане. Юркові, братові Валери, у військкоматі сказали, що тепер можна розглянути питання його звільнення з армії. Але Юрко відмовився. Хоче служити далі — заради брата. 

Джерело: hromadske